Вертикальний і горизонтальний виміри представляють цілісний аспект людської свідомості, оскільки людські комплекси розуму/тіла/духу мають нагоду з’єднатися з безпосереднім розумінням глибшого відчуття себе, використовуючи власну вільну волю.
Розуміння горизонтального виміру, а також вертикального виміру можна пояснити у спрощеному вигляді так, що перше розуміння горизонтального виміру стосується звичайного стану свідомості, у якому комплекси розуму/тіла/духу переважно мають заполонені мислеформи, спогади та інші типи звукових комплексів, які можуть бути пов’язані з минулим чи майбутнім і рідко з усвідомленістю теперішньої миті.
У цьому вимірі сутності на планетах Землі зазвичай залучені до зовнішнього комплексу ілюзії та ототожнюють і прив’язують себе до мислеформ, емоцій та своїх особистих історій минулого. Це основний вимір, з якого живуть 99.5% сутностей планети Земля.
Це вимір, позбавлений зв’язку з нескінченним розумом Єдиного Нескінченного Творця. Тому горизонтальний вимір — це тип існування, який було нормалізовано на планеті Земля.
Вертикальний вимір, з іншого боку, представляє глибший рівень свідомої еволюції, доступний, коли сутності стають здатними бути повністю присутніми в миті. Доступ до вертикального виміру передбачає вихід за межі безперервної системи мислення й усвідомлення теперішньої миті.
Це дозволяє взаємозв’язок із нескінченним розумом, а також взаємозв’язок із присутністю Єдиного Нескінченного Творця. Це безпосередньо дає змогу виникнути зв’язку вертикального виміру. Крім того, у цьому вимірі простору-часу комплексу розуму/тіла/духу звичні шаблони комплексу розуму та звичне ототожнення з мислеформами, а також думання про минуле чи майбутнє простору-часу відкидаються, що породжує відчуття вкоріненості в самоусвідомленій присутності буття.
Це вимір комплексу розуму/тіла/духу, що лежить поза частинами, де немає ототожнення з віком, особистістю та обставинами зовнішнього комплексу ілюзії, а присутнє просто існування буття.